Твердість зносостійких поліуретанових компонентів є критичним показником стійкості матеріалу до стиснення та вдавлення; зазвичай виражається за допомогою шкали твердості за Шором (Шор A або Шор D)*. Поліуретанові матеріали, які виявляють більшу еластичність, зазвичай характеризуються твердістю за Шором А, яка зазвичай потрапляє в діапазон від 60A до 95A. І навпаки, для компонентів, які вимагають підвищеної зносостійкості та жорсткості, використовується твердість за Шором D, яка зазвичай коливається від 20D до 50D. Вимірювання твердості зазвичай виконується за допомогою стандартного дурометра, який оцінює стійкість матеріалу до вдавлення шляхом натискання індентора певного розміру на його поверхню. Чим вища твердість, тим більша стійкість матеріалу до стирання та його здатність-витримувати навантаження, хоча його еластичність може бути дещо зниженою.
Вибір твердості для-зносостійких поліуретанових компонентів безпосередньо впливає на їх експлуатаційні характеристики. Компоненти з вищою твердістю підходять для сильних-ударів і високих{3}}стирань,-таких як ті, які є в гірничодобувних дробарках і вкладишах кульових млинів-де вони ефективно подовжують термін служби. І навпаки, компоненти з нижчою твердістю ідеально підходять для застосувань, які вимагають амортизації, захисту обладнання або роботи з крихкими матеріалами-такими як щілинні деки вібраційних грохотів і вкладиші бункера-, оскільки вони допомагають мінімізувати поломку матеріалу та знос обладнання.
